Атака на Церкву почалась: що робити і чого не робити православним

Сьогодні вже абсолютно очевидно, що випадок з невідспівуванням немовляти в Запоріжжі – лише зручний привід для початку масштабної атаки на Церкву Христову в Україні.

Цілком очевидно, що нікому з ворогів Церкви немає ніякого діла ані до долі загиблого хлопчика, ані до почуттів його батьків та близьких. Нікому з них немає діла ані до церковних канонів і правил, ані до того, що ж насправді сталося на похоронах. Головне – роздути громадське обурення на адресу УПЦ та використати його по повній програмі для атаки на Церкву, причому атаки спланованої. Хто за цим всім стоїть, в чиїх інтересах діють провокатори, що може бути далі і що робити православним?

Аналізуючи події, що відбулися останніми днями, можна дійти висновку, що атака на Церкву готувалась уже давно і трагедія в Запоріжжі послужила лише тим пострілом крейсера «Аврора», після якого, відповідно до радянської історіографії, розпочалась переможна хода «Великої Жовтневої Революції».

Якби не було цієї трагедії, її слід було би придумати. Її, власне, багато в чому і придумали ті, хто вже давно планував здійняти хвилю ненависті до Української Православної Церкви.

Що ж насправді сталося в Запоріжжі? Обставини похорону СПЖ з'ясувала безпосередньо у священика, який відмовився відспівувати загиблу дитину. Слід сказати, що неподалік від будинку, в якому мешкає родина загиблого хлопчика Євгенія, розташовані три храми УПЦ. Чому батьки вирішили охрестити дитину саме в КПшному храмі, у який потрібно їхати в протилежний кінець міста, невідомо. Але ця обставина вже наводить на думку про те, що хрещення в Київському патріархаті могло бути зроблено з ідейних міркувань.

Коли ієрей Євген Молчанов прийшов у квартиру для звершення відспівування, тіло немовляти ще не привезли. При спілкуванні з мамою та дідусем дитини, священику показали свідоцтво про хрещення. Коли о. Євген побачив, що хлопчика «хрестили» в УПЦ КП, він вибачився і, висловивши своє глибоке співчуття, сказав, що не зможе відспівати дитину, так як Церква не визнає «хрещення» в неканонічному Київському патріархаті. Після цього мама дитини стала телефонувати в храм, в якому її «хрестили», і домовлятися з тамтешнім «священиком» про відспівування.

О. Євген Молчанов покинув квартиру і вже на вулиці побачив катафалк, що під'їжджав. Він повторив свою відмову відспівати дитину з поясненням причин. Батько немовляти, а також інші чоловіки почали на нього кричати. Потім були кілька поштовхів та ударів по голові.

Усі розповіді про те, що сталася жахлива сцена з відмовою відспівування над труною дитини, коли замінити священика вже було неможливо, – це брехня. Але брехня, що припала дуже влучно. Одразу ж цю тему стали поширювати в ЗМІ та соцмережах. Один лише донезмоги заангажований ресурс РІСУ з 5-го по 9-е грудня опублікував цілих 16 (!) новин по цій темі, не гребуючи навіть відвертими фейками. Усі публікації витримані у вкрай негативних тонах по відношенню до Церкви. 4 грудня запорізький блогер Юрій Гудименко опублікував у Facebook гнівний пост, в якому поінформував громадськість про похорон дитини, сильно прибрехавши для користі справи. Побажав «Московському Патріархату» горіти в пеклі і запустив хештег #принеси_куклу.



Гудименко «знову плаче». Дуже зворушливо. Захотілося дізнатися про нього більше. Виявилося, що його сторінка у Facebook вельми красномовна.









Класно плаче, правда? Останні дві фотографії, до речі, зроблені в запорізькому ресторані з дуже патріотичною назвою «Ржевський». «Руський мир», одначе.

На заклик приносити до храмів ляльки трохи народу все ж відгукнулося. Але тут (о, несподіванка) серед них виявився митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука. Він також закликав приносити іграшки до храмів, але не в докір священнослужителям, а в пам'ять про загиблого хлопчика. Ці іграшки, за словами митрополита Луки, мають бути роздані дітям. І дійсно, Церква вчить, що про тих, кого не можна поминати на богослужінні, можна роздавати милостиню та просити молитов. Але вороги Церкви стараються ж зовсім не про пам'ять немовляти Євгенія, не про милостиню і не про молитву. Їм головне – розпалити обурення та ненависть на адресу УПЦ. І тут довелося терміново видавати фейкову новину. Що, нібито, жалісливі люди принесли іграшки до храму, а їх за це жорстоко побили. І були ці жалісливі не простими людьми, а «ветеранами АТО», яких бити – не просто злочин, а злочин в квадраті. Інформація виявилась неправдивою, але інформаційна хвиля пішла.



Одразу ж щосили залунали заклики до насильства.





І насильство не змусило себе довго чекати.



А ще на наступний день, 8 грудня, організація С-14, яка внесена до списку міжнародних терористичних організацій, заблокувала головну святиню України – Києво-Печерську лавру.



І пообіцяла, що блокада триватиме і буде все більш і більш численною.



Примітний момент. Поліція ніяк не перешкоджає цим, явно протиправним, діям, хоча є присутньою під час проведення акції. До радикалів вийшов намісник Лаври митрополит Павло. Намагався напоумити. Але про що можна говорити з людьми, словниковий запас яких вичерпується фразами: ФСБ, Путін, Кремль, «руський мир» та «держава-агресор»? Все це націоналісти зібралися прибрати з Лаври. Ось за що потрібно давати Нобелівську премію з фізики: прибрати те, чого немає. Не обійшлося без чергового фейка. У мить ока ЗМІ розтиражували фразу митрополита Павла: «Крим ніколи не був українським».



Але якщо дивитися це відео уважно і до кінця, стає зрозумілим, що слова «Крим ніколи не був українським» владика сказав не в стверджувальному, а в питальному сенсі. А через деякий час сказав ствердно: «Крим був, є і буде українським». Але ці слова всі українські, нібито незалежні, ЗМІ вирішили за краще не розчути.

Хто ж за цим стоїть і що буде далі?

А далі буде більше! Вкрай збанкрутіла влада повинна кудись перенаправити народне обурення, яке призначається їй, владі. І об'єкт цього перенаправлення повинен бути якомога більш беззахисний.

СПЖ вже висловлювала припущення, що ворожі випади та провокації проти УПЦ можуть бути пов'язані з бажанням торпедувати можливі переговори між РПЦ і розкольниками з Київського патріархату. Це дійсно так, але справа не лише в цьому. Подивимося, кому можуть бути вигідні провокації проти УПЦ.

По-перше, це чинна влада. Проблеми, які перед нею стоять, величезні і практично нерозв'язні. Крісла під можновладцями хитаються зі страшною силою, а падіння з цих крісел загрожує втратою бізнес-активів, а цілком можливо, що й свободи.

Всі останні роки проходив відвертий дерибан країни під девізом боротьби з агресором на Донбасі. Як кажуть, «війна все спише». Будь-яку корупцію, будь-яке грабування населення під виглядом тарифів на ЖКГ, будь-яке беззаконня і брехню. Під час війни будь-які протести проти чинної влади автоматично розглядаються як зрада. А протести в країні наростають. Ось і головний український грузин нещодавно заявив, що з 21 січня знову починає свої акції. Причому Петро Порошенко зараз отримав свого власного «Георгія Гонгадзе», який став символом боротьби з режимом Леоніда Кучми. Це адвокат Ірина Ноздровська, яку знайшли мертвою 1 січня під Києвом.

Все це підштовхує владу до того, щоб активізувати військові дії на Донбасі. Та й зброя із США надійшла вчасно. Але війну на Донбасі категорично не схвалює Євросоюз. І єдине досягнення Порошенка, «безвіз», можуть через це анулювати, про що європейці вже відкрито попередили.

Війна на Донбасі несе ще ряд суттєвих ризиків. А от якщо вдасться розпалити релігійне протистояння, то ефект може виявитися тим самим, а ризики набагато меншими. На тлі подій, що відбуваються, можуть бути активізовані зусилля по антицерковним законопроектам, а також спроби змусити священноначаліє УПЦ об'єднатися з розкольниками на їхніх умовах. Ці умови озвучив Михайло Денисенко на своїй прес-конференції з приводу «покаянного листа» на адресу Патріарха Кирила. Вони прості: поглинання канонічної Церкви розкольниками і визнання цього поглинання Помісними Церквами.

По-друге, вигоду від ворожих дій проти УПЦ отримують розкольники з Київського патріархату. Тут теж інтерес в тому, щоб поглинути УПЦ та утворити Єдину Помісну Церкву. А також зробити неможливими переговори з РПЦ, адже вони можуть протікати зовсім не в тому руслі, як хотів би Київський патріархат. У зриві перемовин кровно зацікавлена група радикально налаштованих «ієрархів» УПЦ КП.

По-третє, акції проти Церкви вигідні самим їх виконавцям. Це бізнес, нічого особистого. Все проплачується, все фінансується. Крім того, хороший привід заявити про себе.

Напередодні Нового року завдяки Українській Православній Церкві та особисто Митрополиту Онуфрію були звільнені з полону 73 українських військовослужбовця. Церква явила себе тією структурою, яка бажає миру в Україні і має реальні можливості наближати цей мир. Залишити таке безкарним вороги Церкви просто не могли. А тут випадок з невідспівуванням нагодився.

Кампанія проти Церкви, що розгортається, дуже зручна: в разі, якщо вдасться досягти своїх чорних цілей, цю кампанію оголосять проявом патріотизму, в разі провалу скажуть, що все організувала ФСБ. Саме так пояснили загрозу захоплення Києво-Печерської лаври 14 жовтня.

Що ж робити православним?

По-перше, пам'ятати слова Христа: «і через розріст беззаконня любов багатьох охолоне; хто ж витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Мф. 24, 12-13). Не можна озлоблюватись, не можна відповідати злом за зло і насильством на насильство.

По-друге, необхідно молитися і вдаватися до допомоги Божої. Саме це й закликає робити наш Предстоятель Блаженніший Митрополит Онуфрій.

По-третє, необхідно з'ясовувати для себе істини віри. Чому я православний? Чому я ходжу в Церкву? Потрібно робити свою віру і перебування в Церкві більш усвідомленими, щоб не збентежуватися тими брехливими нападками, які пропонують нетвердим у вірі нинішні провокатори.

«Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських, бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру, а найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого; візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже. Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих» (Еф. 6, 11-18).

Настав час зрозуміти, що це не просто слова, а слова для нашого сьогоднішнього життя.

Дуже багато людей у зв'язку з надто непростою ситуацією із трагедією в Запоріжжі та з обвинуваченнями УПЦ в усіх мислимих і немислимих гріхах дивуються: де ж правда, на чиєму вона боці? Може, мають рацію і Юрій Гудименко, і Валентин Бурий, і інші «патріоти», адже начебто так гарно та правильно вони говорять?

Нехай в цьому допоможуть розібратися слова Священного Писання: «Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду. Це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська, бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава» (Як. 3, 14-17).

Читайте матеріали СПЖ тепер і в  Telegram.

Читайте також